1. Становище православної церкви в XVI ст.

У XVI ст. українське православ’я, адміністративний центр якого знаходився у Вільно, а митрополит - у Новогрудку (тепер територія Білорусі), зав’язло в глибокій організаційній та духовній кризі. Це дало поштовх поширенню протестантських течій, які критикували користолюбство й деморалізацію духовенства. Протестанти (лютерани, кальвіністи) знаходили підтримку серед православних 

магнатів. Іншим симптомом кризи був майже необмежений контроль світської влади над церковними справами. Після Люблінської унії польський король отримав право призначати православних єпископів та архімандритів на українських землях, які приєдналися до Польського королівства. У Галичині така практика утвердилася ще раніше.

Право патронату належало не тільки королю, або великому князю, а й магнатам і шляхті. Церкви та монастирі, побудовані світськими правителями, підлягали звичаєвому праву: пан міг продати церкву, забрати її в громади, перетворити на католицький храм чи протестантський молитовний дім. Утримання священників, зокрема їхнє право користуватися землею, також цілковито залежало від волі землевласника. Низький освітній рівень духовенства, порушення моральних засад і церковних канонів, поширеність симонії (купівлі та продажу церковних посад) і цілковитий контроль над церквою з боку світських патронів - усе це прояви загальної кризи українського православ’я XVI ст.

Не сприяли православ’ю і міжнародні обставини. Ситуація ускладнилася після Флорентійської унії (1439 р.), коли спроба об’єднання православної та католицької церков призвела до нових поділів. Так, у 1448 р. відбулося самопрого-лошення Московської митрополії, окремої від Київської. Остаточно становище української церкви підірвало падіння Візантійської імперії під тиском турків (1453 р.). Склалося так, що православні втратили власний духовний центр на кшталт католицького Риму, який задавав би тон у питаннях церковної освіти й захищав інтереси церкви перед світськими правителями Східної Європи. Константинополь, затиснутий у лещатах мусульманського Сходу, уже не міг відігравати провідну роль у розвитку православ’я.

Визначте причини й ознаки кризи українського православ’я XVI ст. Спираючись на знання світової історії, порівняйте релігійну ситуацію в Україні з подіями Реформації та Контрреформації в Європі.

2. Братський рух

На українських землях братства мирян виникли в XV ст. У той час у Західній Європі мирянські товариства вже були масовим явищем, тісно переплетеним з діяльністю університетів і гільдій (цехів). У другій половині XVI ст. православні братства в Україні стали особливо активні. Вони взяли на себе завдання здійснити реформу православ’я, аби пристосувати його до нових умов. З цією метою прагнули відродити первинні християнські цінності (з наголосом на засадах братерства і взаємодопомоги), підвищити моральність і відновити канонічні, тобто узаконені, засади церковного життя.

Одночасно з реформаторськими намірами братський рух протистояв католицькій церкві й протестантським громадам, які наступали на права та воль-ності православних містян. Водночас перехід мирян у протестантизм свідчив про глибоку кризу українського православ’я. Але особливо нагальною була потреба захистити українських ремісників і купців від свавілля католицької влади та дискримінації з боку католицького патриціату. Одні з перших згуртувалися на захист своїх прав українські містяни Львова, утворивши братство при Успенській церкві. Згодом братський рух охопив також українську шляхту та козацтво.

Братський рух, який посилював роль світського елементу в церкві, зустрів спротив з боку місцевого єпископату, який був водночас і причиною, і результатом тогочасного занепаду церковного життя. Тому-то братства прагнули ставропігії - незалежності від місцевих ієрархів (головним чином єпископів), і безпосередньої підпорядкованості патріарху. У 1586 р. антіохійський патріарх Йоаким затвердив статут Львівського братства (тоді львів’яни скористалися з перебування цього патріарха в їхньому місті). Невдовзі братство домоглося затвердження статуту та права ставропігії й у константинопольського патріарха. Статут Львівського Успенського братства став зразком для інших православних братств.

Портрет Костянтина Корнякта. Художник невідомий. Кінець XVI — початок XVII ст.

До Львівського Успенського братства належали, крім українських православних містян, грецькі купці, які переселялися до Львова з Османської імперії. Для місцевого українського населення греки були взірцем підприємливості, поза тим вони матеріально підтримували братство. Костянтин Корнякт (помер 1603 р.), один із його фундаторів, пожертвував значні кошти на будівництво дзвіниці Успенської церкви, що досі зветься «вежею Корнякта».

У практичній діяльності Львівського братства особливо важливе місце належало розвитку освіти та книгодрукування. Братство утримувало школу та фінансувало видання перших друкованих в Україні книжок - «Апостола» і «Букваря» (1574 р.). У цьому воно наслідувало протестантських і католицьких реформаторів, метою яких було піднести освітній рівень населення загалом і духовенства зокрема через шкільництво і поширення книжної культури, зокрема, національними мовами. В Україні, як і повсюди в Європі, книгодрукування стимулювало розвиток релігійної та політичної думки.

Якими були причини розгортання в Україні братського руху? Чому братства домагалися права ставропігії?

3. Церковні собори в Бересті 1596 р.

Суспільні зміни в Україні на межі середньовіччя і нового часу великою мірою залежали від релігійних відносин. У XV-XVI ст. ідея порозуміння між православними і католиками набула першорядної ваги. Перша велика спроба такого порозуміння відбулася на Флорентійському соборі в 1439 р., у якому брав участь київський митрополит Ісидор. Хоча Флорентійська унія залишилася нереалізованою, релігійні еліти продовжували її обговорювати. Критично мислячі діячі католицької церкви прагнули зміцнити західну гілку християнства перед викликом протестантизму, а православної (особливо в Україні) - шукали можливості реформувати і нормалізувати розладнане внутрішньоцерковне життя.

Після утворення Речі Посполитої, діалог між православними і католиками відновився. У Римі особливі надії покладали на князя Василя-Костянтина Острозького, схиляючи його його до унії, і на деякий час не без успіху. Українські

терени, по суті, опинилися в центрі дискусій про єдність християнства. Урешті-решт оформилися два можливі варіанти втілення унії: а) об’єднання католицької і православної церков як рівноправних і б) повне підпорядкування православної церкви в Україні (у межах Київської митрополії, до якої належали православні єпархії і на території сучасної Білорусі) Папі Римському.

За об’єднання двох церков як рівних виступав знаний у Речі Посполитій публіцист Станіслав Оріховський, русин за походженням. До цієї концепції пристав і князь Острозький. Прихильником другого підходу був талановитий пись-менник-полеміст єзуїт Петро Скарга. У трактаті «Про єдність Божої Церкви під одним Пастирем» він наголошував на практичних перевагах визнання православними ієрархами зверхності папи. На його переконання, це зняло б напруженість у взаєминах між православними й католиками, підвищило престиж руського духовенства, урешті - зміцнило б державу, погамувавши конфесійний розбрат. Поштовхом до переговорів щодо укладення унії стала подія за межами України: коли самопроголошену Московську митрополію у 1589 р. офіційно перетворено на п’яту в світі православну патріархію.

Переговори про церковну унію ускладнив конфлікт, що його спричинила календарна реформа. 1582 р. папа Григорій XIII увів так званий григоріанський календар - із поправкою на 10 днів. Оскільки православні й надалі дотримувалися старого (юліанського) календаря, то сутички під час свят (як-от різдвяних богослужінь) не змусили себе довго чекати. Знадобився навіть окремий універсал польського короля Стефана Баторія, який роз’яснював, що зміна календаря стосується лише світських, а не церковних справ.

Підготовка унійного трактату тривала кілька років. В обговорення включилися й українські православні владики, які прагнули повернути собі вплив у суспільстві (особливо непокоїло їх втручання міських братств у церковні справи). Умови, які вони висунули в 1590 р., мали на меті захистити власні інтереси (повернути привілеї та маєтки, допустити до участі в сенаті) та досягти реальної рівності з католиками. На відміну від програми князя Острозького, яка була спрямована на виведення церкви з кризи, її осучаснення засобами освіти й під патронатом світської знаті, ці умови не порушували питання про нагальну реформу церкви.

Питання релігійної унії було остаточно розв’язано в 1595-1596 рр. завдяки рішучим зусиллям двох єпископів - володимирського і берестейського Іпатія Потія та луцького й острозького Кирила Терлецького. Вони діяли за підтримки папської влади в Римі та королівської у Варшаві. Прихильником унії був і митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Михайло Рогоза. А ось князь Острозький на цьому етапі став її противником і очолив опозиційну православну шляхту і православних містян, об’єднаних у братства. У діях Потія і Терлецького, які без рішення собору повезли в 1595 р. до Риму унійні «артикули», він убачав намір єпископів досягти власних інтересів, зокрема послабити світський (по суті, магнатський) контроль над церквою.

Іпатій Потій (1541-1613) - унійний митрополит Київський, письменник-полеміст. Народився на Берестейщині в православній шляхетській родині. Завдяки батькові (королівському писарю), освіті й здібностям швидко досягнув кар’єрного успіху. У 1569 р. представляв Берестейський повіт на польсько-литовському сеймі й підписав акт Люблінської унії. Як прихильник релігійної свободи і толерантності деякий час симпатизував протестантам-кальвіністам. У 1593 р., як берестейський каштелян (управитель замку і навколишньої місцевості) та сенатор Речі Посполитої, прийняв чернечий постриг; невдовзі висвячений на єпископа Володимирського та Берестейського. Рішучий прихильник та ідеолог унії («батько унії»). Церковну унію розглядав як засіб подолання кризи православ’я (зокрема, у Київській митрополії), поширення освіти, забезпечення участі церкви в суспільному розвитку Речі Посполитої, рівності прав і свобод обох найбільших конфесій, подолання загрози протестантизму. У 1599 р. став митрополитом Київським. Похований у Свято-Успенському соборі у Володимирі.

Повернувшись навесні 1596 р. з Риму, Потій і Терлецький застали ситуацію, коли від унії, вочевидь під впливом князя Острозького, відвернулися навіть ко -лишні її прихильники, як-от єпископи львівський, галицький і кам’янецький Ге -деон Балабан і перемишльський Михайло Копистенський. На боці православ’я були містяни, чимало шляхти, більшість монастирів, духовенство, яке орієнтувалося на позиції своїх єпископів. Відтак у Бересті, куди король і митрополит скликали унійний собор, замість одного собору в жовтні 1596 р. відбулося два: унійний та православний. На обох панувала напруга. Урешті-решт прихильники унії, визнавши зверхність Папи Римського, започаткували діяльність унійної (греко-католицької) церкви.

Основні засади унійної церкви

• збереження в незмінному вигляді таїнств і обрядів руської церкви, тобто візантійського обряду та юліанського (тимчасово) календаря;

• прийняття догматів католицької церкви, зокрема її вчення про чистилище та визнання, що Святий Дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина;

• вибір вищих духовних осіб лише з-поміж «людей руської і грецької нації»: владик висвячував митрополит, а митрополита - владики, однак підвердження він мав отримати від папи;

• включення владик до сенату нарівні з католицькими єпископами (цей пункт реалізовано аж через два століття);

• установлення контролю владик над усіма монастирями, храмами й церковними братствами без втручання світських осіб;

• заборона вихрещувати людей східного обряду в католицтво (цей пункт не реалізовано), допуск мішаних шлюбів без переходу одного з подружжя до віри іншого;

• дозвіл унійній церкві нарівні з католицькою утримували навчальні заклади і створювати друкарні;

• утрата на території Речі Посполитої чинності юрисдикції (сфери поширення влади) Константинопольського патріархату.

Опишіть передумови і перебіг Берестейських церковних соборів 1596 р. Назвіть прибічників і противників унії, схарактеризуйте їхні погляди.

4. Розділена церква

Задумана як спосіб порозуміння Берестейська унія перетворилася на джерело розбрату. До внутрішнього поділу українських еліт і суспільства загалом, що проявився у переддень і під час Берестейських церковних соборів, додалася однобока політика польської влади. Відразу після соборів з’явився королівський універсал, який визнав ухвали унійного собору в Бересті й поставив православну церкву поза законом. Королівська влада надавала унії потужну підтримку.

Двадцятиліття після Берестейської унії стало для православної церкви в Україні іспитом на виживання. Смерть єпископів Балабана (у 1607 р.) і Копис-тенського (у 1609 р.), які надавали їй підтримку, тільки ускладнила ситуацію. За таких обставин основним джерелом підтримки переслідуваного православ’я стала українська шляхта, яка використовувала сеймові дебати, аби висловити неприйняття унії. Відновлення православної церкви було пов’язано з появою в Україні нової політичної сили - запорозького козацтва. У 1620 р. православні на чолі з козацьким гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, скориставшись перебуванням у Києві єрусалимського патріарха Теофана, домоглися висвячення на православного митрополита Йова Борецького.

Відновлення православної ієрархії змусило реформуватися й уніатів. Йосиф Велямін Рутський, який став митрополитом після смерті Іпатія Потія, зумів створити надзвичайно привабливу для православних інтелектуалів модель церковної унії: домігся зрівняння в правах уніатських шкіл з єзуїтськими, реформував чернечий орден василіян, перетворюючи його на опору унійної церкви, клопотав про стипендії для українських учнів. Досягнення уніатів, своєю чергою, підштовхнули до нових дій православних. У 1630-1640-х роках відбулося повне відновлення ієрархії й глибока реформа українського православ’я, пов’язана з діяльністю митрополита Петра Могили.

Петро Могила (1596-1647) - церковний і культурно-освітній діяч, богослов, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (з 1633 р.). Син валаського і молдовського господаря та угорської князівни. Родинні зв’язки із впливовими польськими магнатами й українськими князями забезпечили йому високе становище в Речі Посполитій. Водночас мав тісні відносини з Львівським братством. Свою діяльність спрямував на реформу православної церкви, у чому здобув підтримку навіть королівської влади. Упроваджував на православному ґрунті досягнення католицької церкви, зокрема в освіті. У Києві заснував так званий Моги-лянський колегіум. Запровадив книгодрукування польською та латинською мовами. Підтримував ідею примирення між православними та уніатами. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

Поясніть причину ворожнечі між православними та уніатами після Берестейської унії. Поміркуйте, як вона могла вплинути на ідентичність українського суспільства.

Особливі надії на те, що українська православна спільнота вибереться із застою, князь Василь-Костянтин Острозький покладав на Іпатія Потія, якому всіляко сприяв. У листах до нього, розвиваючи ідею православно-католицької єдності, писав: «люди нашої релігії погіршали, стали в богослуженнях своїх такі оспані, ліниві, недбалі»; «все пішло обертом і занепало; з усіх сторін скорбота, нарікання і біда, а якщо й далі будемо байдужі, Бог знає, який кінець нам буде!». Однак в останню мить погляди князя і владики розійшлися: Острозький унії не підтримав. А як би ви діяли на місці князя Острозького - «некоронованого короля Русі», фактичного правителя українських територій у складі Речі Посполитої?

Розгляньте зображення і здійсніть уявну мандрівку до Берестя (нині м. Брест, Білорусь), де було утворено унійну (греко-католицьку) церкву. З’ясуйте, як подані зображення ілюструють тему Берестейської унії. Уявивши себе працівником музею, де експонуються ці зображення, укладіть про них лаконічну довідку для гостей міста, які прийшли на екскурсію.

1. Укладіть хронологію подій, які привели до утворення в Україні унійної (греко-

католицької) церкви.

2. Де відбувся церковний собор, який започаткував діяльність на українських

теренах унійної церкви? Віднайдіть це місто на карті.

3. Скориставшись пошуком у інтернеті, доберіть додаткові відомості про під

готовку, перебіг і результати Берестейських церковних соборів. До яких аргументів вдавалися прихильники й противники унії?

4. Чому ідея церковної єдності набула актуальності в Україні XVI ст.? Чи згодні ви з твердженням, що утворення унійної церкви було відповіддю на кризу українського православ’я?

5. Як ви гадаєте, чому під час підготовки до церковного собору прибічники й

противники унії не говорили про відновлення християнської єдності, а готувалися до вирішальної сутички?

 

 

Це матеріал з підручника Історія України 8 клас Мудрий, Аркуша